Урок – усний журнал 8-11 класи Тема: ВІРНИЙ СИН СВОГО НАРОДУ (Життєвий шлях В’ячеслава Чорновола)

Мета:  усвідомити значення життєвого подвигу В’ячеслава Чорновола для визвольного руху України ; розвивати почуття відповідальності за долю своєї держави, прагнення бути свідомими громадянами Батьківщини; виховувати почуття патріотизму, національної гідності.

Обладнання: портрет В. Чорновола, виставка літературознавчих та публіцистичних праць державного діяча та про нього, фотолистівки, що висвітлюють життя та діяльність В.Чорновола, мультимедійна презентація « Його життя- невпинна боротьба: життєвий шлях В.Чорновола», спогади Т.Чорновола та В.Чорновола; вишиті рушники, квіти, кетяги калини, синьо-жовті прапорцями.

Епіграфи.           

                             «Тільки так!» А як саме?

                                Проти рожна перти,

                                Проти хвиль плисти,

                                Сміло аж до смерти

                                Хрест важкий нести.

                                                           І.Франко

                                Ніхто нам не збудує держави,

                                Коли ми самі її собі не збудуємо,

                                і ніхто з нас не зробить нації,

                                коли ми самі нацією не схочемо бути.

                                                                           В.Липинський

                                   

                                    Хід  уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Учитель. Історія була жорстокою з Україною. Впродовж багатьох століть український народ не раз піднімався на боротьбу. Море крові пролили наші предки, щоб повернути втрачену державність і невмирущу славу.

 У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати кайдани їх можновладців. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останнього століття, безперечно, належить В’ячеслав Чорновіл.

 Читець.   Україно моя!

                  Ти не символ, а доля.

                   Доля надто гірка, доля дуже солодка.

                   Смерть Івана Сірка,

                   Каземат Полуботка,

                   Соловки і поразка Мазепи,

                   І козацькі хрести

                   На могилах в степу,

                   І стрілецькі тіла

                   Біля Бродів у полі,

                   І вояки УПА,

                   Що померли за волю.

                   Берестечко, Базар,

                   Бережани і Крути – все це доля твоя-

                   Нам цього не забути.

                   Через тюрми ГУЛАГУ

                   На кривавій Голгофі

                   Пролягав хресний шлях

                   Молодих патріотів.

                   Україно моя,

                   Ти не символ, а доля.

Учитель. « Інтелігенція кожного народу, - писав наш незабутній поет Павло Грабовський,- повинна працювати коло свого народу, надіючись тільки на себе, і снага, і слабота в нас самих, вона не тільки сама повинна стояти врівень з найвищими думками віку, але й зробити ті думки по спромозі власністю  народу, розкриваючи тим часом і його національне самопізнання… Наша сила в народі. Бо в нас, власне, і нема нічого, крім народу… Як вивід додам: мусимо бути європейцями на грунті українському»

Можна з впевненістю стверджувати, що наведені думки П.Грабовського визначають життєвий шлях нашого сучасника, Людини з великої букви, патріота , політика, державного діяча, публіциста і журналіста- В’ячеслава Чорновола. Хто ж він, що це за людина, яка ладна була віддати життя за Батьківщину?
ІІІ.Опрацювання навчального матеріалу

Учень. В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 року у селі Єрки Звенигородського району (нині Катеринопільський) Черкаської області у родині сільських учителів.

У радянські часи сім’я зазнала переслідувань.1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення. Батьки змушені були переїжджати із села в село наЧеркащині, змінюючи місця роботи.

Учитель. Після арештів В’ячеслава Максимовича, переслідували його сестру  Валентину, її звільнили з учительської праці під Києвом. Постійно виклиали на допити, стежили на роботі, жорстоко шантажували батьків, коли приїжджали до хати й на їхніх очах забирали в райцентр на допити. Тяжкі переживання супроводжували батьків усе життя.

  Учень. В’ячеслав почав читати з чотирирічного віку, тому до школи пішов відразу у 2-гий клас. Її закінчив із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка спочатку на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики, мав неприємності за свої погляди, з чим пов'язана майже річна перерва в навчанні. Узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім — у виїзній редакції газети «Київський комсомолець». У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка".

Учень. З липня 1960 до травня 1963 років В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т.Шевченка,В.Самійленка, Б.Грінченка.

 У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.
            Того року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не  допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

   Учитель. Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І.Світличним, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті —70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

 Учень у ролі Тараса Чорновол: "Йому колись в КГБ присвоїли прозвіще - Невгамовний. Він мчався в цю політику, він мчався в неї в 60-их роках".

    Учень. 4 вересня 1965  року виступив разом з І.Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити.

              В’ячеслав Чорновіл: "Параджанов рік тому закінчив роботу над фільмом, але рік не випускали фільм на екрани. І от ми домовляємося запротестувати саме на громадському перегляді цього фільму. Ну, Іван Дзюба - член спілки письменників, він зможе добитися до мікрофона, щоб щось сказати нібито про фільм, а я, домовилися, підтримаю його вже з залу. І ось Іван Дзюба бере слово, каже, що фільм чудовий, але він хоче сказати не про це, і повідомляє всім, що почалися політичні арешти, схожі на ті, що буди в сталінські часи. Якийсь такий дуже здогадливий кіномеханік включає у кінобудці якийсь такий апарат, який починає свистати, і Івана глушать. Іван сходить із сцени у супроводі Параджанова, який каже: "Ой, Ваня, может быть, не надо, что тебе будет?" Я в цей час піднімаюся - я скраю сидів - і закликаю всіх, хто протестує проти повторення знову терору, тоталітарного терору, встати на ноги на хвилину. Піднімається майже весь зал, хоч публіка була дуже різна.

        Учень у ролі Тараса Чорновола: "Вийшовши з кінотеатру, вони деякий час прогулювались по цьому скверу, а потім довго тут сиділи на лавці і тут очікували арешту. Вони не хотіли розходитися, тому що хотіли, щоб взяли їх не десь по одному вдома, а разом, тут, на людному місці.

Зате вже з наступного дня почалися дійсно справні репресії. Почалися звільнення з аспірантури, заборона на професію, обмеження в творчості. А через рік після перегяду фільму відбувся вже і справжній арешт".

Читець. Цілком таємно.

Центральному Комитету Коммунистической партии Украинской ССР.

Специальное сообщение:

Комитетом государственной безопасности проводятся мероприятия по документации провокационных действий Дзюбы и его единомышленников.

Председатель КГБ УССР Никитченко

        Учень. Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Учитель. Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року — жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В'ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув'язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.

Інсценізація.

Дійові особи:

1.     В. Чорновіл. 2. Слідчий. 3. Два міліціонери. 4. Один у цивільному.

(Стук у двері.)

Ч. Хто там ?

С. Відчиніть.

(входять два міліціонери.)

С. Ви Чорновіл?

Ч. Так. А я вас не знаю.

С. Не обов’язково мене знати. Ви заарештовані. Будете давати зізнання. Сідайте.

(Сідає слідчий, з обох боків стоять два міліціонери.)

С. Які причини були у вас до антирадянської діяльності?

Ч.  Я нічого не придумав, я писав правду!

С. Вся твоя писанина це фальшиві наклепи на нашу державу!

Ч. Ні, це достовірні факти про знущання над моїми друзями, над народом!

С. (встає і б’є В.Чорновола в обличчя) Хто допомагав тобі писати цю

      брехню, хто твої союзники?

Ч. Все що я написав- це моя особиста думка і реальні факти.

С. (киває міліціонерам і вони б’ють В.Чорновола) Повторюю запитання:

     «Хто твої союзники, хто тобі допомагав писати цю брехню?»

Ч. (встає з підлоги) Все що я написав- правда, я це зробив сам, тільки я!

В’ячеслав Чорновіл: "Були репресії. Була й гостра реакція. Це була ось ця книжка "Лихо з розуму", за яку мені спочатку дали перший табірний термін, це було ще до "Українського вісника". Дуже цікаво, що я дістав за цю книгу тюрму від радянської влади, дістав міжнародну журналістську премію в 1975 році, вже коли сидів в концтаборі і, серед того, за що я дістав Шевченківську премію два роки тому, мало не основним пунктом була книжка "Лихо з розуму". Різні періоди, різні оцінки".

 Учень. За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув'язнення.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В'ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову — попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. Це знову суд над журналістом, суд над Словом: Мордовія, Якутія, Чаппанда, боротьба за статус політв'язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву.

Читець.  Цілком таємно. Информирую, что после выхода из заключения "Неугомонный" не оставил свою антисоветскую деятельность. В 1970 году он начал издавать машинописный "Український вісник". Несмотря на небольшой начальный тираж, журнал широко разошелся в кругах лиц, враждебно настроенных к Советской власти, в том числе ранее судимых.

  Учень. Відбував термін у мордовських таборах для політв'язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево). В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань, виснажливої боротьби за статус політв'язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). «Зеківський генерал» — так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом з Борисом Пенсоном В'ячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів» (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність».

Читець. Цілком таємно. Информирую, что заключенный Черновол, перейдя 10 декабря 1976 года на статус политзаключенного, не является на проверки и построения, не носит нашивку с фамилией, по возможности не надевает арестантскую одежду, не соглашается на стрижку и раздевание для обыска (его стригут и раздевают насильно). Черновол направил в Президиум Верховного Совета СССР заявление, в котором написал, что продолжает считать себя гражданином Украины, но не СССР.

 Учень у ролі Тараса Чорновола: "Навіть в умовах строгого режиму і суворої ізоляції вони боролися. І вони не ділили себе на українців, євреїв, татар. Вони знаходили завжди спільну мову. І батько був генератором цих дій, він був першим, хто ініціював вихід на статус політв’язня. Він був тим, від кого зачиналися основні акції протесту по всіх таборах - починаючи від Мордовії і закінчуючи Колимою. Він був тою людиною, яку потім Хейфіц назвав зеківським генералом".

Учень. На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі — постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах (1977—1978) під назвою «Тільки один рік». Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. 1978 року прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи.

Читець. Несекретка. Информирую, что заключенный Черновол после окончания срока тюремного заключения был этапирован к месту ссылки: Якутская АССР, Ленинский район, поселок Чаппанда.

Учень у ролі Тараса Чорновола: "Десь весною 78-ого року, після 6-ти літ ув’язнення в Мордовських таборах, після виснажливого етапу, батькові дозволили приїхати в відпустку на батьківщину. Його тоді, звичайно ж, ні до Києва, ні до Львова не пустили, дозвіл був тільки сюди, до стареньких батьків і сестри на Черкащину.

Українця таки не можна надовго розлучати з своєю землею. Я бачив, як за ці роки він стугувався за своєю батьківщиною. Він порався на пасіці, його, так само як і мене, пообкусали бджоли, пам’ятаю дуже добре. Я пригадую, як ми рубали ті дрова, змагалися за сокиру і добивалися, хто з нас краще зуміє з одного разу розколоти оту вузлаву вербову колоду.

І хоча це ще не була воля, йому треба було вертатися в Якутію, його чекало ще одне ув’язнення, але він тоді був дійсно щасливий. Я не впевнений, чи стільки радості і усміху в його очах ще було хоча б коли-небудь пізніше.

Учень. У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії

Читець.  Цілком таємно.  Информирую, что в рамках специальных мероприятий, связанных с подготовкой проведения Олимпийских Игр 1980 года, ряду особо опасных государственных преступников были предъявлены обвинения уголовного характера.

Так, Черновол В.М. были осужден к 5 годам лишения свободы по обвинению в попытке изнасилования.

В 1983 году, по ходатайству прокурора Якутской АССР, Черновол был освобожден без права выезда в Украинскую ССР.

Работал кочегаром на заводе стройматериалов

Учень. У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися  на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв'ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.

             Учень у ролі Тараса Чорновола: "Хтось з відомих російських дисидентів, - здається, Любарський, - колись заявив, що ти не можеш вважатися повноцінним інтелігентом, коли у тебе в трудовій книжці не написано, що ти попрацював кочегаром або двірником. Давайте ж згадаємо - тоді ж по спеціальності працювати літературними критиками, юристами, філософами ніхто з них не міг. Але за відсутність роботи, звичайно ж, грозила стаття кримінального кодексу про дармоїдство, і знаходили вони своє місце роботи, як правило, в таких кочегарках, як ця. Тут батько пропрацював останній свій період до того, як стати головою Львівської обласної ради, прийти вже в велику політику, стати депутатом ВР України. І отут стояли, в цьому приміщенні, - вони вже зараз демонтовані, зрозуміло - три гігантські котли, в яких прогрівали колись залізобетонні конструкції. Ось можете собі уявити котел, який працює на повну потужність, гуде так, що вуха закладає, перед ним - крісло. І на колінах в батька його чеська друкарська машинка, на якій він отут, прямо на цій роботі, закривши всі двері, друкує "Український вісник". Потім доводилося сюди приходити комусь з добрих знайомих. Колись приїжджав на велосипеді я, забирав ці документи, забирав ці рукописи, мчався по друкарках, які їх далі розмножували".

Читець. Цілком таємно. Информирую, что в августе 1987-го "Неугомонный", вместе с бывшими заключенными Гелем и братьями Горынями, восстановил издание журнала "Український вісник”. 7 июля 1988-го на митинге во Львове зачитал Декларацию принципов Украинского Хельсинкского Союза - по сути, партии, оппозиционной политике КПСС.

Учень. 11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української гельсінської спілки», яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В'ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом.

Читець.Олександр Народецький (псевдонім Олекса Боярко): "Говорить "Радіо Свобода" з Мюнхена, перед мікрофоном Олекса Боярко. Новини. Із щотижневої  хроніки Львівської Ради Української Хесьсинської спілки 13 лютого 1989р.

4 лютого у Києві, на вулиці Верболозній, о 17-ій годині, КГБісти по-розбійницьки напали на членів виконкому Української Хельсинської спілки - Левка Лук’яненка і В’ячеслава Чорновола. Їх заштовхнули у дві різні машини і відправили Лук’яненка до Чернігова, де відпустили, а Чорновола привезли до вокзала і звідти потягом, у супроводі двох КГБістів, завезли до Львова, де теж відпустили. Два дні, - 5 і 6 лютого, - Чорновіл марно намагався знову приїхати до Києва. КГБісти щоразу затримували його, то не допускаючи до вагона, то знімаючи на першій із станцій із поїзда".

Учень. Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ.

Учень у ролі Тараса Чорновола: "Активна участь у мітингах, до зриву горла. Йому ж під час тих голодувань тими примусовими годуваннями зірвали повністтю слизову оболонку гортані. Але він тим горлом, задихаючись, проводив годинні мітинги, він запалював людей..."

.“

Учень.У березні 1990 року В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому.

Учень у ролі Тараса Чорновола: "У 90-му році батько обирався і в Верховну Раду, і в Львівську обласну. Йому дуже хотілося, щоб був плацдарм, з якого можна було би почати те, що потім назвали б Незалежною Україною".

 Учень.Восени 1991 року В'ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).   У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В'ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

В’ячеслав Чорновіл: "…Максимальну відповідальність кожного з нас за свої дії. Обіцяємо говорити тільки правду про всіх і про все, що відбувається. Диктатура совісті - єдина з диктатур, що їх визнаватиме наша влада".

               Читець.25 березня 1999 року В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер один з трьох пасажирів «КамАЗу».

Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством.

На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано Чорновола на центральній алеї Байкового кладовища.

Читець. 
Як вістря в серце, вість оця, —

Немає Чорновола!..

Немає мужнього борця, —

У жилах кров схолола.

І вже міняються місця

У лідерстві спроквола.

Не той огонь в блідих серцях?

Схилились ясні чола?

Ні, не проникне в душі дрож,

Ні морок тіньових вельмож,

Зневіри повінь люта...

Не зупинити правди рух,

Живе одвічний волі дух,

Що розбиває пута

                           Я.Дорошенко

Читець. Нагороди та премії

·                Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

·                Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі. Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські.

·                Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997).

·                Присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (2000,посмертно) — за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.  

Читець.     

Здригнулася Мати від сивого Дону до Тиси...

Заплакали зорі... Озвався у Києві дзвін.

Там само, де вбито варягами князя Бориса,

Наш гетьман загинув, що прізвище мав Чорновіл.

Ішов до свободи й ніколи не знав відпочинку,

Знав зеківські зони під наглядом у сатани.

Та знову вбивають Гетьманів у ліфтах будинків,

КАМАЗи вас місять, відважні і гідні сини.

Лелеки летять! Сік буйно нуртує в березі!

Та дике розгублення нині у ріднім краю.

Він хоче сказати, що наша земля в небезпеці,

Що далі на нашу Свободу кайдани кують!

Скажімо за нього! Чому перегризлися друзі?

Чого всі зробилися гіршими за ворогів?

Єднаймось! Працюймо! Та ж він був в постійному русі...

Ще звідти ніхто не вернувсь, куди він відлетів.

Схилім синьо-жовті знамена в жалобі і чола...

Хай буде пером йому рідна земля над Дніпром.

А ми піднесім його Справу ще вище, ніж вчора!

Вкраїна не вмерла! Гряде Чорноволів огром!

                                                   С.Пушик

Вчитель. Ось такий він: незламний, нескорений, вірний своїм переконанням, Людина з великої літери – В’ячеслав Чорновіл. Людина, яку не змогли поставити на коліна, якій не змогли заборонити йти своїм тернистим шляхом до величної мети – незалежної України.

Діти, у ваших руках сьогодення і майбутнє держави. Вам продовжувати шлях В.Чорновола. Йдіть дорогою правди, гідності і невтомної праці на благо і процвітання незалежної України, не осоромте  славних пращурів своїх, живіть так, щоб життєвий подвиг В’ячеслава Чорновола не був марним